Крок до інклюзивних громад: нові відео в рамках кампаній “Джерела”

Деякі проєкти не прості, вони змінюють тебе.

Коли до нас звернулися центр соцальних послуг «Джерело» в рамках проєкту UNICEF і ми відчули, що це буде саме той випадок. Не про промоцію, не про результат, а про життя, прийняття й світло, яке з’являється навіть у найтемніші моменти.

Ці зворушливі анімаційні ролики призначені для інформаційних кампаній по розвитку соціальних послуг в громадах і використовуються на тренінгах, в групах підтримки та подібних заходах для сімей з дітьми з інвалідністю. Їхня місія прояснити “як це воно” коли не як всі, і що “існує шлях” до безумовної любові й прийняття. 

Головним викликом було зрозуміти, як і що сказати, а також як передати це візуально. Ми шукали не лише правильні слова, а й правильні відчуття, бо щоб справді зачепити, треба почути людей і відчути їхній біль.

Ми прагнули знайти універсальну візуальну мову, що буде зрозуміла батькам, дітям і суспільству одночасно. 

Три історії, три рівні прийняття

Ми створили три ролики, кожен з яких відкриває іншу грань цієї теми.

1. Погляд дитини: потреба у любові з народження

Перший – від імені дитини з перших хвилин її народження.
Не діагноз, не історія батьків, а саме дитина, яка потребує: любові, ніжності, обіймів, простору бути собою – безумовно, просто тому що вона є.

Ми показуємо, що спочатку світ може здаватися холодним і ворожим, але одна тепла присутність мами чи тата, їхній дотик, усмішка, погляд робить його безпечним і повним життя.

Цей ролик про найперше право кожної дитини: бути прийнятою такою, якою вона є.
Про те, що любов – це не лікування, а середовище, у якому дитина росте, розквітає і стає собою.

Ми працювали разом з людьми «Джерела», які поділилися власними історіями. Їхні слова стали основою відео і справжнім джерелом віри в краще життя.

2. Мамина реальність: від діагнозу до надії

Другий ролик – це підтримка для тих, хто вступив на цей шлях. Для батьків. Для мам і тат, які проходять складний шлях прийняття і усвідомлення нової реальності. Він про момент, коли після страху, болю й безсилля раптом з’являється промінчик тепла – посмішка дитини. 

Шлях сім’ї з дитиною з інвалідністю може бути звичним, якщо поруч є підтримка.
Не потрібно ізолювати, «лікувати все життя», а варто створювати умови, щоб дитина могла жити, навчатися, дружити, мати досвід і враження. Бо інклюзивне середовище змінює всіх: і дітей, і батьків, і громаду.

Цей ролик про відвертість, про подолання страху «інакшості». Про те, що кожна дитина має право бути частиною світу, який її приймає. А батьки врешті знайдуть спосіб мати гідне життя і право на щастя.

3. Громада: разом — сильніше

Третій ролик про об’єднання батьків, які змінюють реальність навколо себе.
Одна сім’я, друга, третя – і вже народжується спільнота, де є взаємна підтримка, де з’являються нові послуги і де чути голос кожного.
Це історія про «голос батьків»,  про те, як особистий досвід стає поштовхом до системних змін.

Ми хотіли, щоб глядач відчув, що він не один і що саме він може бути частиною цих змін.

Усі 3 анімації говорять про те, що треба обʼєднатися і що ми маємо бути готові до того що ми і робимо зміну середовища, створюємо простір, де розквітатиме світло безумовної любові. 

Емоції через форму

У центрі усіх відео є метафора форми.

• Гострі форми — це страх, тривога, невідомість, із якої починається шлях батьків
• М’які округлі лінії — символ прийняття, любові, зцілення
• Їхнє плавне накладання одна на одну створює нові відтінки та нові фігури 

У кожному ролику ці форми взаємодіють, переплітаються, накладаються чи поглинають одна одну. Це метафора того, як люди змінюються від контакту одне з одним: дитина змінює батьків, батьки – громаду, а громада – саму реальність.

Серцевиною усіх відео є головний символ – розквітаюча квітка, що тягнеться до сонця. Вона уособлює і дитину, і громаду, і саме життя.

Колір у кадрі ніколи не статичний, він рухається, дихає, змінюється.
Темні відтінки поступово освітлюються, немов у кімнату входить сонце. Цей перехід – це так звана візуальна мова надії, процес переходу від труднощів і зневіри до світла й безумовної любові.

Як підсумок:

Коли з натхненням берешся за проєкт, як за можливість сказати щось справді важливе. Коли вникаєш і проживаєш історії, пропускаєш їх через свої емоції. То зрештою, отримуєш візуально і сенсово чесну розмову про те, про що справді варто говорити і що потрібно демонструвати. Бо воно є на часі, дуже.